...обречённый на вечную горечь утраты и вечное счастье быть собой (М. и С. Дяченко)
спасите меня от перфекционизма. писал обзорку для зачёта по аналитическим жанрам. съел свой моск текстом про Евровидение. по-моему, это охуенно 0_0 зачем я два часа над этим бился и кто это у меня купит?..
внимание, под катом много украинского языка, политики и цинизма.
читать дальшеУкраїна на Євробаченні – Європа чи лише бачення?
Вже котрий рік представники нашої країни «надривають голоси» на пісенному конкурсі «Євробачення», заході, перемога в якому забезпечує… ні, не велику грошову премію, і навіть не цікавий приз, а всього лише проведення наступного конкурсу на території держави-переможця. І за її кошти, звісно ж. Така ситуація викликає подив: нащо вітчизняним організаторам якийсь конкурс «співаків, представлених національними каналами»? Але шоу-бізнес є шоу-бізнес, і тому щороку ми бачимо нового голосистого хлопця чи дівчину з екрану нашого національного каналу. В зв’язку з остаточним вибором виконавця-2010, який був зроблений керівництвом Першого Національного нещодавно, в мою голову майнула думка написати невеличкий огляд тих, кого обирали останні сім років, тобто з самого початку участі України на Євробаченні. Огляд не як виконавців, а скоріше саме як учасників конкурсу.
Отже, 2003 рік. Саме тоді український виконавець вперше з’явився на відомій нам європейській сцені. Немолодий вже чоловік, успішний бізнесмен у сфері продюсування, але як співак – досить сумнівна особистість. Пам’ятаю, в 90-ті марно намагалася зрозуміти, чи є в його головному хіті якісь слова, крім «з ранку до ночі бачу твої очі». І от у 2003-му цей дивний виконавець з не менш дивним балетом співає не пісню – диво дивне! Аста ля віста, бейбі, бейбі, ноу вордз. Прихильники японської культури сказали би просто: кавай десу, домо арігато. Яскравий одяг танцюристів викликає неймовірне відчуття дисонансу. В пісні немає ні сенсу, ні виконання як такого. Зізнаюся чесно – на тому Євробаченні я вболівала за улюблених росіянок Тату з неймовірно якісною піснею (які успішно зайняли третє місце), тому чотирнадцяте місце українського виконавця мене здивувало: чого так високо?.. А що візьмеш з людини, яка бере участь у конкурсі тому, що заплатила вступний внесок за державу, адже без цього стартового внеску неможливо розпочати свою «кар’єру» на Євробаченні? Справді ноу вордз, Олександре Пономарьов.
Рік 2004. Керівництво українського національного каналу сумнівається, не може вирішити: ця дівчина чи Ані Лорак? Ані Лорак чи ця дівчина? Нарешті обрали, і ця дівчина, за власні кошти купуючи шість мікрофонів для свого балету (не дивуйтесь, тепер в нас і танцюристи бекінгом займаються), їде до Турції. Але починалось все якось… незграбно. «Мені всі тут кажуть, що я турчанка, але ж я з Рогатину, з батьківщини Роксолани, яка я турчанка?». Справді, дівчинко. У тридцять років треба володіти елементарною логікою. Відразу ж видно, що все тобі організує твій чоловік. Це, щоправда, якраз пречудово – кожній би такого чоловіка. Неординарна ритміка, етнічні мотиви, яскраві костюми – це хіба не його ідеї? Але перше місце, що отримала виконавиця, скоріш за все було здобуте не через високий професіоналізм співачки, а через те, що саме в тому році була ніби якась музична криза. Навіть росіянка Юлія Савічева своїм балетом ніби повторювала торішнього Пономарьова. Що ж, оплески переможниці… і зітхання державному бюджетові. Гей-гей, ave, Руслано.
2005 рік. Ось тепер, здавалося б, усе ясно: на Євробачення має поїхати Ані Лорак. Ну хто ж, як не вона? Адже вони з Русланою, безперечно, найсильніші поп-співачки України. Аж тут нормальна для нашої держави ситуація: політичний скандал, організація путчів у центрі міста, практична колективна істерика, фальсифікація результатів державного голосування, і – ух ти! – на голови глядачів Євробачення звалюється гурт, назва якого перекладається з англійської як «п’яний-п’яний селянин». Тут можна просто промовчати. Комусь було смішно, комусь – не дуже. А хтось просто був п’яний. Цю ганьбу України на світовій сцені просто згадувати не хочеться. Разом вас багато, вас не подолати? Щось ви топталися тільки в останній десятці учасників. Вру – супер, дев’ятнадцяте місце! Неймовірне досягнення! Пити треба менше, Гринджоли.
Аж ось і 2006 рік. Що? Нарешті Ані Лорак? Не лякайте мене. Пісня «Smile», яка, безсумнівно, могла б завоювати серця глядачів Євробачення, так і канула в Лету. Настав час нової, молоденької співачки Тані Ліберман… мовчу-мовчу, в нашій незалежній державі ж тепер не модно носити не українські прізвища, це дискредитує особистість, так-так… Отже, блондиночка просить «show me your love». Чудовий костюмчик, цікавий балет, все на місці. І ноги, і груди, і навіть голосочок. Умничка, дівчинко. Сьоме місце справді заслужене – фдисятку, як сказали б у субкультурі пАдонків… але не перше місце, не друге и навіть не шосте. Та й яке перше місце, коли конкурс плавно переходить з поп-музики до року? Ех, років через 50 ми будемо дивитися Eurovision Rock Contest. Ти була не на першому місці зі своєю поп-пісенькою, та ти показала нам свою love, Тіно Кароль.
2007 рік. Ані Лорак все також чекає десь збоку, а на сцені з’являється геній гумористичної халтури та прекрасний композитор Андрій Данилко. Ні, насправді, хотілося б побачити його там з інструментальними композиціями, але… не оцінили б. Звісно, це не «небо знаваш, као я, молітва!!!» (ось і приклад, що можна виграти Євробачення, будучи схожую на ведмежатко в чоловічому костюмі!), але й не аста ля віста разом з нас багато. Андрій зробив чудову пародію… щоправда, ніхто не зрозумів, на кого. Так, пародіювати президента України, одягнувши на себе срібні зірки і заволавши «раша гудбай» на міжнародній сцені було якось необачно. В нас взагалі дивний народ: сприймають гумористів серйозно. Хтось взагалі думає, що пісні Данилка – серйозна музика. Особисто мені було дуже смішно уявити на місці «поп-діви» так званого голову держави, що фанатично волає «I want you see! Айлюлю!». Все одно міжнародний скандал не завадив отримати друге місце чарівній Верці Сердючці.
Ух ти! 2008! Та нізащо не повірила б, що коїться, якби не бачила своїми очима. Неперевершений Філіпп Бедросович, представник країни моєї мрії (За здраве, любима България! Обичам те, Варна! Моята душа е с теб наистина, слънцето мое летно!), написав пісню для Неї, що зараз стоїть на… шафі. В пасивній позі. Блищить сукнею. І при цьому всьому ще й співає. Майн готт, ото справжня шейді лейді. Філіппе Бедросовичу, вам ще раз моето голямо обичам. А от їй… їй друге місце. Так, шокувати вона вміє. Це, на превеликий жаль, вже не Smile. І взагалі не те місце і не той час. Але… але… але святкуємо майже-перемогу болгарської пісні! Все, стоп, забуваюся. Ти зробила це: поблищала сукнею, поімітувала тваринку з класу ракоподібних, полежала на руках в чоловіків в строгих костюмах. І показала голос! Нарешті, Ані Лорак!
А от 2009 рік остаточно показав, що в нас коїться. Креативну співачку Маню керівництво порівняло з Гринджолами, голосисту Настю Приходько вимусили здобувати належне місце через Росію. А на сцену потрапили гладіатори та найнекрасивіша жінка в усьому українському шоу-бізі. Яка ще й кричить, що вона, вибачте, антикризова дівчина. Вимушені тебе розчарувати, жіночко, ти зовсім не со сексі бум. Хоча – на колір і смак… Для когось и Сердючка сексі. Й недарма. А от українська виконавиця-2009 була яскравою… епатажною… і неправильною. Дивовижно неправильною. Щось в неї було таке категорично ідіотське, щось показувало, як поводиться Україна. Навіть шкода, що дванадцяте місце – може, у Європі б зрозуміли гумор, якби відомою стала напівгола українка, що намагається показати всю себе усім сильним чоловікам, навіть дати помацати, а потім заволати, що вона, ти ба, незалежна… правильно, кредити сама вміє брати. Ось навіть заради Євробачення продала свою квартиру. Ну просто як наша держава, яка скоро продасть сама себе повністю. І я не кажу про якусь національну ідею. Національна ідея – це важка хвороба нації. Бо якась вона в нас неправильна. Не відстоювати треба те, що саме ти є сексі, а справді бути сексі, тобто привабливим для всіх, дружнім до всіх… Чи зрозумів хтось, що саме негативний зразок і жорстоку реальність показала нам Світлана Лобода?
Ну от і все, мабуть. Не відомий майже нікому Василь Лазарович та Євробачення-2009 чекає на всіх, хто в цьому зацікавлений. Сумно. Піду краще візьму гітару, пограю пісні Щербакова. Врешті-решт, «Вредно жить – а что не вредно? Чуден Днепр – а кто не чуден? Боже мой… прибил на койкой лозунг я: не божемойкай». Так і живем, що. В баченні, що з нами – Європа. Гей, бейбі, шоу мі йо лав, айлюлю, юр со файн, нас не подолати. З нами євро, друзі. Тобто бачимо ми лише євро. Dixi?
внимание, под катом много украинского языка, политики и цинизма.
читать дальшеУкраїна на Євробаченні – Європа чи лише бачення?
Вже котрий рік представники нашої країни «надривають голоси» на пісенному конкурсі «Євробачення», заході, перемога в якому забезпечує… ні, не велику грошову премію, і навіть не цікавий приз, а всього лише проведення наступного конкурсу на території держави-переможця. І за її кошти, звісно ж. Така ситуація викликає подив: нащо вітчизняним організаторам якийсь конкурс «співаків, представлених національними каналами»? Але шоу-бізнес є шоу-бізнес, і тому щороку ми бачимо нового голосистого хлопця чи дівчину з екрану нашого національного каналу. В зв’язку з остаточним вибором виконавця-2010, який був зроблений керівництвом Першого Національного нещодавно, в мою голову майнула думка написати невеличкий огляд тих, кого обирали останні сім років, тобто з самого початку участі України на Євробаченні. Огляд не як виконавців, а скоріше саме як учасників конкурсу.
Отже, 2003 рік. Саме тоді український виконавець вперше з’явився на відомій нам європейській сцені. Немолодий вже чоловік, успішний бізнесмен у сфері продюсування, але як співак – досить сумнівна особистість. Пам’ятаю, в 90-ті марно намагалася зрозуміти, чи є в його головному хіті якісь слова, крім «з ранку до ночі бачу твої очі». І от у 2003-му цей дивний виконавець з не менш дивним балетом співає не пісню – диво дивне! Аста ля віста, бейбі, бейбі, ноу вордз. Прихильники японської культури сказали би просто: кавай десу, домо арігато. Яскравий одяг танцюристів викликає неймовірне відчуття дисонансу. В пісні немає ні сенсу, ні виконання як такого. Зізнаюся чесно – на тому Євробаченні я вболівала за улюблених росіянок Тату з неймовірно якісною піснею (які успішно зайняли третє місце), тому чотирнадцяте місце українського виконавця мене здивувало: чого так високо?.. А що візьмеш з людини, яка бере участь у конкурсі тому, що заплатила вступний внесок за державу, адже без цього стартового внеску неможливо розпочати свою «кар’єру» на Євробаченні? Справді ноу вордз, Олександре Пономарьов.
Рік 2004. Керівництво українського національного каналу сумнівається, не може вирішити: ця дівчина чи Ані Лорак? Ані Лорак чи ця дівчина? Нарешті обрали, і ця дівчина, за власні кошти купуючи шість мікрофонів для свого балету (не дивуйтесь, тепер в нас і танцюристи бекінгом займаються), їде до Турції. Але починалось все якось… незграбно. «Мені всі тут кажуть, що я турчанка, але ж я з Рогатину, з батьківщини Роксолани, яка я турчанка?». Справді, дівчинко. У тридцять років треба володіти елементарною логікою. Відразу ж видно, що все тобі організує твій чоловік. Це, щоправда, якраз пречудово – кожній би такого чоловіка. Неординарна ритміка, етнічні мотиви, яскраві костюми – це хіба не його ідеї? Але перше місце, що отримала виконавиця, скоріш за все було здобуте не через високий професіоналізм співачки, а через те, що саме в тому році була ніби якась музична криза. Навіть росіянка Юлія Савічева своїм балетом ніби повторювала торішнього Пономарьова. Що ж, оплески переможниці… і зітхання державному бюджетові. Гей-гей, ave, Руслано.
2005 рік. Ось тепер, здавалося б, усе ясно: на Євробачення має поїхати Ані Лорак. Ну хто ж, як не вона? Адже вони з Русланою, безперечно, найсильніші поп-співачки України. Аж тут нормальна для нашої держави ситуація: політичний скандал, організація путчів у центрі міста, практична колективна істерика, фальсифікація результатів державного голосування, і – ух ти! – на голови глядачів Євробачення звалюється гурт, назва якого перекладається з англійської як «п’яний-п’яний селянин». Тут можна просто промовчати. Комусь було смішно, комусь – не дуже. А хтось просто був п’яний. Цю ганьбу України на світовій сцені просто згадувати не хочеться. Разом вас багато, вас не подолати? Щось ви топталися тільки в останній десятці учасників. Вру – супер, дев’ятнадцяте місце! Неймовірне досягнення! Пити треба менше, Гринджоли.
Аж ось і 2006 рік. Що? Нарешті Ані Лорак? Не лякайте мене. Пісня «Smile», яка, безсумнівно, могла б завоювати серця глядачів Євробачення, так і канула в Лету. Настав час нової, молоденької співачки Тані Ліберман… мовчу-мовчу, в нашій незалежній державі ж тепер не модно носити не українські прізвища, це дискредитує особистість, так-так… Отже, блондиночка просить «show me your love». Чудовий костюмчик, цікавий балет, все на місці. І ноги, і груди, і навіть голосочок. Умничка, дівчинко. Сьоме місце справді заслужене – фдисятку, як сказали б у субкультурі пАдонків… але не перше місце, не друге и навіть не шосте. Та й яке перше місце, коли конкурс плавно переходить з поп-музики до року? Ех, років через 50 ми будемо дивитися Eurovision Rock Contest. Ти була не на першому місці зі своєю поп-пісенькою, та ти показала нам свою love, Тіно Кароль.
2007 рік. Ані Лорак все також чекає десь збоку, а на сцені з’являється геній гумористичної халтури та прекрасний композитор Андрій Данилко. Ні, насправді, хотілося б побачити його там з інструментальними композиціями, але… не оцінили б. Звісно, це не «небо знаваш, као я, молітва!!!» (ось і приклад, що можна виграти Євробачення, будучи схожую на ведмежатко в чоловічому костюмі!), але й не аста ля віста разом з нас багато. Андрій зробив чудову пародію… щоправда, ніхто не зрозумів, на кого. Так, пародіювати президента України, одягнувши на себе срібні зірки і заволавши «раша гудбай» на міжнародній сцені було якось необачно. В нас взагалі дивний народ: сприймають гумористів серйозно. Хтось взагалі думає, що пісні Данилка – серйозна музика. Особисто мені було дуже смішно уявити на місці «поп-діви» так званого голову держави, що фанатично волає «I want you see! Айлюлю!». Все одно міжнародний скандал не завадив отримати друге місце чарівній Верці Сердючці.
Ух ти! 2008! Та нізащо не повірила б, що коїться, якби не бачила своїми очима. Неперевершений Філіпп Бедросович, представник країни моєї мрії (За здраве, любима България! Обичам те, Варна! Моята душа е с теб наистина, слънцето мое летно!), написав пісню для Неї, що зараз стоїть на… шафі. В пасивній позі. Блищить сукнею. І при цьому всьому ще й співає. Майн готт, ото справжня шейді лейді. Філіппе Бедросовичу, вам ще раз моето голямо обичам. А от їй… їй друге місце. Так, шокувати вона вміє. Це, на превеликий жаль, вже не Smile. І взагалі не те місце і не той час. Але… але… але святкуємо майже-перемогу болгарської пісні! Все, стоп, забуваюся. Ти зробила це: поблищала сукнею, поімітувала тваринку з класу ракоподібних, полежала на руках в чоловіків в строгих костюмах. І показала голос! Нарешті, Ані Лорак!
А от 2009 рік остаточно показав, що в нас коїться. Креативну співачку Маню керівництво порівняло з Гринджолами, голосисту Настю Приходько вимусили здобувати належне місце через Росію. А на сцену потрапили гладіатори та найнекрасивіша жінка в усьому українському шоу-бізі. Яка ще й кричить, що вона, вибачте, антикризова дівчина. Вимушені тебе розчарувати, жіночко, ти зовсім не со сексі бум. Хоча – на колір і смак… Для когось и Сердючка сексі. Й недарма. А от українська виконавиця-2009 була яскравою… епатажною… і неправильною. Дивовижно неправильною. Щось в неї було таке категорично ідіотське, щось показувало, як поводиться Україна. Навіть шкода, що дванадцяте місце – може, у Європі б зрозуміли гумор, якби відомою стала напівгола українка, що намагається показати всю себе усім сильним чоловікам, навіть дати помацати, а потім заволати, що вона, ти ба, незалежна… правильно, кредити сама вміє брати. Ось навіть заради Євробачення продала свою квартиру. Ну просто як наша держава, яка скоро продасть сама себе повністю. І я не кажу про якусь національну ідею. Національна ідея – це важка хвороба нації. Бо якась вона в нас неправильна. Не відстоювати треба те, що саме ти є сексі, а справді бути сексі, тобто привабливим для всіх, дружнім до всіх… Чи зрозумів хтось, що саме негативний зразок і жорстоку реальність показала нам Світлана Лобода?
Ну от і все, мабуть. Не відомий майже нікому Василь Лазарович та Євробачення-2009 чекає на всіх, хто в цьому зацікавлений. Сумно. Піду краще візьму гітару, пограю пісні Щербакова. Врешті-решт, «Вредно жить – а что не вредно? Чуден Днепр – а кто не чуден? Боже мой… прибил на койкой лозунг я: не божемойкай». Так і живем, що. В баченні, що з нами – Європа. Гей, бейбі, шоу мі йо лав, айлюлю, юр со файн, нас не подолати. З нами євро, друзі. Тобто бачимо ми лише євро. Dixi?
