...обречённый на вечную горечь утраты и вечное счастье быть собой (М. и С. Дяченко)
Чогось буває нецікаво.

Не хочеш заварити каву?

Та ні, я краще посиджу.

Я у вікно своє дивлюся -

Чомусь, можливо, там навчуся.

Невтомне сонечко, вгамуйся!

Кричу, як бджілка: "жу-жу-жу".

Чогось буває дуже сумно.

І це не дивно, а розсудно.

Так, безумовно, спокійніш,

Ніж плескати комусь в долоні,

Чи то стрибати с підвіконня,

Чи зрозуміти все сьогодні...

Але це, все ж таки, дивніш,

Ніж жити, як усі дівчата.

Із сонцем радісно вставати,

І з усіма в житті дружить.

Ти розумієш, що несила

Тобі такою бути, мила.

Ти у душі своїй вродлива,

Так чи тобі так можна жить?..