...обречённый на вечную горечь утраты и вечное счастье быть собой (М. и С. Дяченко)
ммм, небольшой памфлетик в качестве творческого задания к завтрашнему зачёту.
Хто вони такі, ті люди, що «хочуть всього найкращого для своєї рідної сторони», що «бажають лише щастя та добра», що «не хочуть нікому зла», що «сподіваються на нові часи та справжню волю»? Хто вони, ті люди, що кажуть «дітки, ми живемо на Україні\в Росії\в США тощо, ви повинні розмовляти державною мовою, бо тільки тоді вона буде чиста?». Чи справді вони прагнуть чистоти, добра та щастя... чи просто, відстоюючи власні інтереси, калічать юні душі своїх учнів?
Це вони, шкільні вчителі.
Сьогодні така пристаркувата вчителька лагідно обіймає «своїх любих діточок» на очах у їхніх батьків, ніжно каже «Я ж так люблю цих дітей!». А назавтра, коли лінійка вже відгриміла, батьківські збори не намічаються, усе спокійно... назавтра вона каже «оця учителька, що тільки-но робила об’яву – росіянка. Чули, вона «как»ала та «што»кала? Це тому, що росіяни – угрофіни, вони не можуть вивчити жодної мови, окрім своєї говірки. Іванова, іди до дошки. Що? Так, так... о, а цього ти не знаєш. І взагалі ти усе неправильно казала. Я ставлю тобі одиницю. Йди до дошки, Шевченко. Молодець, любий мій, відмінно!».
А тим часом така ж сама вчителька в Росії хотіла б занижувати оцінки дагестанцю, чи американка – чорній дівчинці, та не може, бо за таке може втратити роботу. Українська ж вчителька роботи не втратить, вона знає, що надійно захищена своєю точкою зору та тим, що їй вибачать усе – адже вона вчителька, її праця – невблаганна...
Якби ж ще вони були, такі вчителі, нормальними людьми у всьому, що не стосується їхньої расистської точки зору. Та ж ні – така працююча пенсіонерка може назвати свинею й «того, що на о закінчується, й того, що на приголосний закінчується», як каже про таких сама. Щоправда, їх вона потім пробачить. Представників же «чужої» нації – ніколи. І йде зі школи до коледжу Ніколаєва, бо «Марія Василівна каже, що в мене вовчі очі і що я недобра», просто тупо не ходить по вівторках Ілясова, бо краще мати неприємності з керівництвом, ніж висидіти два уроки такої нацистки, зі школі йдуть Турчина, Решетніков, інші носії «неправильних» прізвищ.
Росія бореться з таким відношенням. Хоч як, але бореться. Серіал «Школа», що нещодавно вийшов на екрани, показує «громадську роботу» та звільнення вчителя, що називає себе патріотом, а насправді заганяє дев’ятикласника у скінхеди. Про США, про Європу нема чого й казати. А що Україна? Навіть якщо буде постійно змінюватися влада, приймаючи то «українську», то «російську», то навіть «вірменську» позицію, тих же самих Фельцманів, Штернів, Ліберманів будуть так само морально катувати в школах. Школа – не робота й не вуз, в ній не можна просто не звертати уваги на викладача чи колегу. В школі вчитель – ще й вихователь, його не можна не спримати серйозно.
«Я проти навчання неукраїнців в українських школах, бо вони й своєї мови не знають, і чужу забруднюють», - каже такий вчитель. Правда, звучить натхненно, здається, що ця людина хоче своїй мові, своїй школі, своїм учням лише найкращого?..
Правда полягає в тому, що українських дітей виховують фашисти, які є мало не в кожній школі. І якщо коли-небудь ми викохаємо нового Гітлера на своїх грудях – знайте, це сталося лише через нашу байдужість. Лише через неї.
Хто вони такі, ті люди, що «хочуть всього найкращого для своєї рідної сторони», що «бажають лише щастя та добра», що «не хочуть нікому зла», що «сподіваються на нові часи та справжню волю»? Хто вони, ті люди, що кажуть «дітки, ми живемо на Україні\в Росії\в США тощо, ви повинні розмовляти державною мовою, бо тільки тоді вона буде чиста?». Чи справді вони прагнуть чистоти, добра та щастя... чи просто, відстоюючи власні інтереси, калічать юні душі своїх учнів?
Це вони, шкільні вчителі.
Сьогодні така пристаркувата вчителька лагідно обіймає «своїх любих діточок» на очах у їхніх батьків, ніжно каже «Я ж так люблю цих дітей!». А назавтра, коли лінійка вже відгриміла, батьківські збори не намічаються, усе спокійно... назавтра вона каже «оця учителька, що тільки-но робила об’яву – росіянка. Чули, вона «как»ала та «што»кала? Це тому, що росіяни – угрофіни, вони не можуть вивчити жодної мови, окрім своєї говірки. Іванова, іди до дошки. Що? Так, так... о, а цього ти не знаєш. І взагалі ти усе неправильно казала. Я ставлю тобі одиницю. Йди до дошки, Шевченко. Молодець, любий мій, відмінно!».
А тим часом така ж сама вчителька в Росії хотіла б занижувати оцінки дагестанцю, чи американка – чорній дівчинці, та не може, бо за таке може втратити роботу. Українська ж вчителька роботи не втратить, вона знає, що надійно захищена своєю точкою зору та тим, що їй вибачать усе – адже вона вчителька, її праця – невблаганна...
Якби ж ще вони були, такі вчителі, нормальними людьми у всьому, що не стосується їхньої расистської точки зору. Та ж ні – така працююча пенсіонерка може назвати свинею й «того, що на о закінчується, й того, що на приголосний закінчується», як каже про таких сама. Щоправда, їх вона потім пробачить. Представників же «чужої» нації – ніколи. І йде зі школи до коледжу Ніколаєва, бо «Марія Василівна каже, що в мене вовчі очі і що я недобра», просто тупо не ходить по вівторках Ілясова, бо краще мати неприємності з керівництвом, ніж висидіти два уроки такої нацистки, зі школі йдуть Турчина, Решетніков, інші носії «неправильних» прізвищ.
Росія бореться з таким відношенням. Хоч як, але бореться. Серіал «Школа», що нещодавно вийшов на екрани, показує «громадську роботу» та звільнення вчителя, що називає себе патріотом, а насправді заганяє дев’ятикласника у скінхеди. Про США, про Європу нема чого й казати. А що Україна? Навіть якщо буде постійно змінюватися влада, приймаючи то «українську», то «російську», то навіть «вірменську» позицію, тих же самих Фельцманів, Штернів, Ліберманів будуть так само морально катувати в школах. Школа – не робота й не вуз, в ній не можна просто не звертати уваги на викладача чи колегу. В школі вчитель – ще й вихователь, його не можна не спримати серйозно.
«Я проти навчання неукраїнців в українських школах, бо вони й своєї мови не знають, і чужу забруднюють», - каже такий вчитель. Правда, звучить натхненно, здається, що ця людина хоче своїй мові, своїй школі, своїм учням лише найкращого?..
Правда полягає в тому, що українських дітей виховують фашисти, які є мало не в кожній школі. І якщо коли-небудь ми викохаємо нового Гітлера на своїх грудях – знайте, це сталося лише через нашу байдужість. Лише через неї.
-
-
09.06.2010 в 03:57Особенно фрагмент, где просто тупо не ходить по вівторках Ілясова. Почему тупо?
-
-
09.06.2010 в 11:45